Про сучасні переклади Байрона українською

За останнє десятиліття вийшло друком кілька презентабельних томів Байрона українською в перекладах Валерії Богуславської. Можна говорити навіть про безпрецедентність такого явища, коли одна людина переклала більшу частину віршового доробку Байрона самотужки. Але безпрецедентність має й інший бік, як і всі медалі. Адже якщо колись важко було уявити солідну перекладну книгу, тим паче поетичну, без редактора а то й кількох, то всі вище згадані видані в авторській редакції. Себто, вважаймо, без редакції, бо без погляду чужого ока. Редактори, які знають англійську, видно, вимерли, як динозаври, і залишили Байрона сам на сам із суворими реаліями українського поетичного перекладу. Так що перед нами однозначно цікаве явище, незалежно від знаку (+? –?), який ми йому не маємо охоти надавати.

...натрапляємо на відомий вірш «Вона йшла, вродлива», де замість Байронового «She walks in beauty, like the night / Of cloudless climes and starry skies» читаємо: «Вона йшла сяюча, як ніч, / між хмар по зірочках-світах». Звідки взялися хмари, звідки пестливі зірочки- світи, якщо в Байрона cloudless? От вам і перша знахідка.

Перл другий. Байрон, хоча й був кульгавим, але плавав чудово. Одного разу він вчинив символічний жест, який сьогодні б назвали літературним перформансом чи промоакцією – переплив Геллеспонт від Сестоса до Абідоса. І написав про це вірш, ще не встигши як слід просохнути. Річ у тім, що існує давня елліністична легенда про юнака і дівчину, які жили по різні береги протоки, у цих двох містах, які в давнину були ворожими. Юнак Леандр щоночі перепливав протоку, щоб поєднатися на ложі із дівчиною Геро, яка була жрицею. Тому цей зв’язок був подвійно неприпустимим. Одне слово, Байрон не без іронії щодо себе писав (дослівний переклад): Якщо в похмурім місяці грудні / Леандр мав звичку щоночі / (яка з дівиць не пригадає цієї оповідки?) / перепливати твій потік, Геллеспонте, // Якщо, коли завивала зимова буря, / він охоче поспішав до Геро, / й отак у старовину твій потік струмів, / сяйна Венеро, – як жаль мені обох! // – то чому б і мені, виродженому сучасному бідоласі, / хоча й у погожий травневий день, / не випростати стомлено мокрі кінцівки, /і думати, що я вчинив подвиг? Оригінал, як бачимо, синтаксично закручений, та ще й із дуже архаїчними фразеологізмами (nothing loth, to be wont). А що в перекладі?

Чому б в імлисті дні грудневі
Леандрові нічних балад
(Слухачки цих історій, де ви?)
Шир Геллеспонту не здолать?

Чому б в ревінні бур зимових
Не йти в Герої із забрьох?
На честь Венери стати знову
На путь звитяг? Шкода обох!

Я ж, деградуючи новітньо,
Підвожусь ледве навмання,
Маніжачись у травні-квітні,
Про подвиг думаю щодня.

Цього разу в перекладі «знайшлися» не знати звідки: балади, Герої, забрьохи, «деградуючи новітньо», «підводжусь ледве навмання». Скільки перекладацьких знахідок на три строфи! Особливо дивно звучить перетворення Геро-дівчини на якихось Героїв, до яких чимдуж поспішає ліричний герой. Фатальне поєднання ложа, до якого поспішає Леандр, і героїв. Воно виглядає тим курйозніше, що в примітках до цього вірша таки є пояснення щодо історії Геро й Леандра. Але у перекладі англійське «Hero» (в однині!) перетворилося на героїв. Так само на прикладі перекладу цього вірша можна переконатися, що мають рацію західні перекладачі, які зазвичай відтворюють поезію прозою. Бо у цьому «виривку» заради рим пожертвувано і доладністю вислову, і сенсом оригіналу (оте «щодня» – очевидна дописка заради рими, Байрон не плавав щодня через Геллеспонт).

На прощання роздивимося ще одне перло многоцінне. Перекладачка в післямові сама наголошує на іронічності й двозначності Байрона. Але іронічність – це ж далеко не вульгарність. От у Байрона в першій пісні «Дон Жуана» читаємо:
CXXVIII
Man’s a strange animal, and makes strange use
Of his own nature, and the various arts,
And likes particularly to produce
Some new experiment to show his parts;
This is the age of oddities let loose,
Where different talents find their different marts;
You’d best begin with truth, and when you’ve lost your
Labour, there’s a sure market for imposture.

Тетяна Гнідич переклала ж рядки дуже близько: «Конечно, человек – престранный зверь, И странное находит примененье Своим чудесным склонностям. Теперь У всех экспериментом увлеченье Мы все стучимся в запертую дверь. Таланты процветают, без сомненья. Сперва поманят истиной, а там Исподтишка и ложь, подсунут вам». Адже man – це людина чи чоловік. Але точно не самець! Бо самець – це male чи he-. А animal – тварина, а не ссавець, який все ж таки mammal. В українському перекладі ж читаємо, Господи прости:
Самці – ссавці предивні, знав аби ти,
В них уподобання несталі вкрай.
Як починає щось у них свербіти,
Враз іграшку новеньку подавай.
І віку цю оскомину не збити.
Де попит є, там крам лиш обирай.
Але не пнись найкращого чекати,
Бо ринок спить і бачить – ошукати.

У Байрона злегка непристойний каламбур. Взагалі-то йдеться про сучасну йому людину, яка пнеться себе скрізь показати. Але це все оповито легким еротичним флером, що й створює іронічний ефект. Слово «parts» означало як «таланти», так і «геніталії» (як скорочення від personal parts). Але ж Байрон так нічого й не показує, а лише натякає. Гнідич іде консервативним шляхом, все цнотливо прикриваючи. І Бог з нею. Бо український переклад показує, що буває, коли автора примушують бути ексгібіціоністом. Від сатири на сучасні несталі смаки суспільства залишається ганьблення… проміскуїтету.

Наведений вище огляд зовсім не претендує на будь-яку оцінку великого перекладацького доробку В.Богуславської, у якому, безперечно, таки є справжні знахідки, але тільки вказує на курйозні ситуації, які виникають, коли всі редактори вимирають, як динозаври.